Минулого року іноземні інвестиції в українську економіку зросли на 17% і досягли $4,4 млрд. Приблизно чверть цієї суми склали прямі грошові іноземні інвестиції компаній.
Решта — це сума докапіталізації материнськими банками своїх українських «дочок». Цікаво, що значну частину реальних, грошових інвестицій становлять вкладення самих українських фінансово-промислових груп.
Цьогоріч обсяг інвестицій також становитиме приблизно мільярд доларів. І цілком ймовірно, що інвесторами знову будуть переважно українські холдинги.
Про те, як працюється українським ФПГ і в які галузі найближчими роками вони можуть інвестувати, розповів генеральний директор компанії Смарт-Холдинг Олексій Пертін.
— Що сталося з бізнес-кліматом у країні за останній рік? Ви можете назвати зо два-три основні позитивні та негативні тренди?
Почнемо з негативу, щоб у кінці залишитися в гарному гуморі. Україна не просунулася в галузі боротьби з корупцією. Про це свідчить нещодавно опублікований рейтинг E&Y.
Наша країна в цьому ранжирі стоїть на першому місці, майже 90% опитаних бізнесменів вважають, що корупція широко розповсюджена в бізнес-середовищі України. Ну і в галузі умов ведення бізнесу ми просунулися незначно. 80-е місце в Doing Business — це не те, чим можна пишатися.
Проаналізуйте, чи прийшов хтось із великих західних інвесторів в Україну за останні три роки. Відповідь очевидна — ні. Знаю про тих, хто пішов. Візьмемо, наприклад, енергетику. Пішли великі компанії, які колись обіцяли нам розробляти родовища, знайти сланцевий газ і забезпечити повну енергетичну незалежність. Чомусь вони визнали це безперспективним. Те ж саме відбулося в банківській сфері. Багато західних банків тікають звідси. Інвестор голосує доларом, гривнею. Їх немає тут…
— А якщо про добре?
Помітні зусилля уряду щодо організації держзакупівель. Ще багато чого потрібно тюнінгувати, — і без боротьби з корупцією це залишиться просто інструментом, — але велику роботу виконано.
Мені імпонує, що для управління держкомпаніями залучаються добрі фахівці на ринкових умовах. Можна навести як приклад Укргазвидобування. Є успіхи, є про що говорити. Щоправда, таких компаній одиниці. Є низка ініціатив, процесів. Наприклад, 14 березня Верховна Рада ратифікувала угоду про зону вільної торгівлі з Канадою. За прогнозами експертів, це дозволить збільшити приплив інвестицій на $36 млн на рік. Але це крапля в морі…
Коли читаєш новини, складається враження, що багато роботи в зовнішньому просторі виконує уряд. Але з якихось причин реформи не доходять до логічного завершення.
Я можу сказати, що поки не все так погано в нас із сировинними ринками. Тому що метал, руда, вугілля — у ціні. Це все дозволяє нам мати додаткову підтримку для економіки, це додаткові доходи бюджету. Але в цьому питанні нам допомагає світова кон’юнктура. Якщо вона стане негативною, то ми відчуємо тиск.
Насправді в країні є дуже героїчні люди, які звикли весь цей складний хаос і бардак долати. За всіх негативних чинників, нестабільності, наші люди вміють із цим справлятися. І це мені вселяє оптимізм.
— Є рецепт економічного зростання?
Інвесторів у нас немає. Або катастрофічно мало. Некомфортно їм тут. В Україні немає достатньої кількості капіталу, щоб піднімати економіку. Єдиний чинник, який може бути каталізатором зростання — це закордонні інвестиції. Ось від цього треба було й танцювати в низці реформ, які б дозволили отримати тут додаткові гроші.
Досі в держави немає жодної стратегії щодо розвитку ключових галузей. Потрібно, щоб вони стали драйверами зростання й додатково допомагали розвитку експортного складника. У разі коливання курсу гривні тільки експорт міг би підтримати економіку.
У своєму діловому спілкуванні ми часто отримуємо запити від різних закордонних інвесторів. Вони всі бояться. В Україні переважає якийсь фон недовіри й нестабільності. Це відчувається буквально у всьому. Немає твердої основи, на яку можна було б впевнено спиратися й робити інвестиції.
— Бізнес-омбудсмен Альгірдас Шемета недавно заявив, що за минулий рік тиск податкових органів на бізнес зменшився, але з’явився новий тренд — тиск прокуратури і Служби безпеки. Наскільки це помітно у вашій галузі?
Прокуратура і СБУ зараз дійсно стають одними з «ключових гравців» у бізнесі. Їхній вплив ми відчуваємо щодня.
Важко взагалі говорити про інвестиційний клімат, коли, наприклад, на підприємствах нашої групи із завидною регулярністю проводяться обшуки, блокується господарська діяльність, руйнується інфраструктура… Ми змушені мобілізувати всю нашу юридичну команду, щоб брати участь у десятках судових процесів. Приводи, з одного боку, смішні, з іншого — стає не до сміху, коли загроза нависає над багатотисячними колективами. Бізнес любить тишу, жадає стабільності й хоч якоїсь впевненості в завтрашньому дні.
Наприклад, на території Чорноморського суднобудівного заводу (ЧСЗ) ми розвиваємо індустріальний парк. Ми вели переговори з одним із великих світових інвесторів. Йшлося про декілька сотень мільйонів доларів. Але абсолютно несподівано в нас пройшов черговий обшук і переговори були заморожені. Приходять в офіс, зрізають замки. Потім виявилося, що обшук пройшов у межах справи про контрабанду сигарет у Сумській області. Де суднобудування, перевалювання, а де сигарети?!
Тільки за останні три тижні в нас були три рішення суду щодо арешту 82 об’єктів нерухомості суднобудівних підприємств. Причому, для збереження якогось одного автомобіля. Одне рішення оскаржуємо, з’являється нове. Це тиск на бізнес, ми відчуваємо його на собі щодня. Сподіваюся, що якось впораємося з цим.
— Як потрібно діяти в таких ситуаціях?
У нас у подібних ситуаціях два способи захисту. Перший — це в правовому полі. Ми інвестували не один мільярд доларів в Україні, ми віримо в майбутнє цієї країни і всіма доступними законними способами захищатимемо свої інвестиції. А друге — відкритість. Тобто ми повинні показувати все, що відбувається. Прокуратура зараз боїться тільки публічності. Коли їхні дії набувають розголосу, то вже складніше будь-які незаконні рішення приймати.
У мене головне прохання до держави — не заважати і виконувати всі декларації, які озвучуються на західних майданчиках: міжнародних зустрічах, форумах, самітах.
— Що можна конкретно зробити для того, щоб це змінилося? Зараз кажуть, що антикорупційні суди допоможуть карати людей, які стоять на самій верхівці влади й діють як рейдери. Може, потрібні ще якісь інструменти? Наприклад, зовнішнє управління?
Ми фактично й так перебуваємо під зовнішнім управлінням. Але ніхто нічого не зможе зробити за нас. Потрібно відповідально виконувати домашнє завдання. Країна має рости сама.
Кількість антикорупційних органів зашкалює й зараз формуються нові. Проведіть судову реформу — і спеціальні антикорупційні суди не знадобляться.
Для мене ключовий показник — це коли піде якийсь дух поділу на «свій — чужий». Всіх треба об’єднувати й думати, як розвивати країну. Оберігати будь-якого інвестора, який приносить інвестиції в економіку і працює за всіма законами, які в нас тут є.
У держави мають бути чіткі проекти й щодо розвитку ключових галузей, і щодо контролю державного замовлення. Люди, які йдуть у владу, повинні зашити свої кишені та працювати на користь країни. Їм суспільство саме на це дає мандат.
У чому завдання будь-якого правителя? Забезпечити краще життя для своїх громадян. І на це треба спрямувати всі зусилля. Є дуже багато різних механізмів.
Потрібно враховувати і світові тренди. Смарт-Холдинг є давнім партнером Всесвітнього економічного форуму, у межах якого розглядається дуже цікава аналітика. Що я можу сказати? Україна перебуває зовсім не у світовому порядку денному. І влада, і бізнес не замислюються про глобальні ризики, які — хочемо ми чи ні — будуть впливати на нашу економіку, на кожного українця. Ми не чуємо, щоб ці питання обговорювалися на засіданнях уряду, у Верховній Раді…
Ми були партнерами й експертами ініціативи Групи стратегічного прогнозування ВЕФ Scenarious for Ukraine («Сценарії для України»), яка покликана була дати відповідь про можливі майбутні напрями економічного розвитку країни. У нашій країні є кілька галузей, які можуть стати драйверами зростання. Це металургія, сільське господарство, інфраструктура. Треба розробляти дорожню карту для їх розвитку, давати гарантії інвесторам і — повторю, держава просто не має заважати.
— Якщо ми вже згадали ваші суднобудівні активи, у якому вони стані?
Суднобудування — це глобальний ринок, який зараз у великій кризі. У ньому конкурують не компанії, а, скоріше, країни. І виграють ті, хто більш продумано ставиться до розвитку й підтримки цієї галузі.
Потенціал суднобудування величезний. Воно має для економіки важливий мультиплікативний ефект: одне робоче місце в суднобудуванні забезпечує до 8 робочих місць у суміжних галузях. У 2005 році наша держава позбавила суднобудування будь-яких пільг, тоді як за кордоном (Китай, Туреччина) на державному рівні реалізовувалася абсолютно протилежна політика.
Важливим питанням для галузі є можливість залучення «довгих грошей» із розумною вартістю. У цьому сенсі величезну роль могло б зіграти створення державного кредитно-експортного агентства. У цьому контексті показовим є досвід Китаю. Сьогодні в загальному портфелі Ексимбанку Китаю суднобудування займає 8,5%. Китайське суднобудування за обсягом замовлень вийшло на перше місце у світі, що дає майже 10% загального китайського ВВП.
Як вашим суднобудівним підприємствам вдається виживати?
Сьогодні ми сконцентровані на виконанні судноремонтних і модернізаційних робіт. Проте, Smart Maritime Group продовжує вести переговори щодо залучення контрактів на повнокомплектне суднобудування, зокрема і з закордонними замовниками.
Зараз ми шукаємо нові точки зростання: розвиваємо проект Індустріального парку на території миколаївської верфі, у березні в межах спільного проекту з Метінвестом відкрився сервісний центр із переробки металопрокату. На стадії переговорів проект організації спеціалізованої лінії з виробництва компонентів вітрогенераторних установок.
Ми виграли тендер на виготовлення великих металоконструкцій за контрактом з Укравтодором у межах проекту добудови мостових переходів у Запоріжжі. Виготовляємо спеціалізоване обладнання для гірничо-металургійного комплексу.
Але суднобудування було й залишається для нас базовим бізнесом. Головне — ми змогли за ці роки зберегти людей, базу знань і навичок. Ми можемо побудувати будь-який складний проект. Але для цього має змінюватися ситуація навколо, інвестиційна привабливість.
Держава повинна відмовитися від вибіркового підходу. Тому що в нас дуже часто в тендерах виграє, наприклад, Ленінська кузня (з лютого 2017 року — Кузня на Рибальському, належить Петру Порошенку — НВ Бизнес). Тобто в нас не бізнесовий складник в основі, не державницька необхідність, а чиїсь приватні інтереси. Держава банкує — кому давати замовлення і гроші, а кому не давати.
— Що з проектом будівництва корвета для ВМС України?
Будівництво відстає від наміченого графіка, бо держава повністю припинила фінансування. Готовність проекту на цей момент приблизно 17%, а корпусні роботи за проектом виконані більш ніж на 80%. Попри те, що в бюджеті 2017 року гроші в Міноборони є, фінансування однаково не поновлюється, йдуть розмови про зміну підрядника. Хоча мені важко уявити інший майданчик, який міг би прийняти проект. Час іде, ми можемо втратити гроші, які вже виплачені як передоплата іноземним партнерам. А це гроші держбюджету. Приїжджають швейцарці, італійці. Вони всі чекають — буде корвет чи ні.
Фахівці стверджують, що це добрий проект. І якби його зробили, то отримали б можливість підвищити експортний потенціал країни. Могли б подібні корвети продати в інші країни, тому що є запити.
Україні потрібен власний військовий флот. Ми маємо вихід до двох морів. Державним мужам необхідно прибрати з обговорення майбутнього судно- і кораблебудування політичний складник.
— А є якісь інструменти, щоб вплинути на ситуацію? Суди, міжнародна громадськість, щось ще?
У нас один механізм — це прозорість та інформаційна відкритість.
— Якщо говорити про ваш газовий бізнес — там пройшла реформа ринку, збільшилися ціни. Нафтогаз заявляв про якусь демонополізацію щодо постачання газу і його транспортування. Стало легше працювати чи ні?
На ринку залишилися практично тільки вітчизняні інвестори. Це багато про що говорить.
Безумовно, прийняття нового Закону України Про ринок газу, який набув чинності наприкінці жовтня 2015 року, уже внесло певні позитивні зміни.
Відбувається трансформація власності НАК Нафтогаз України та її дочірніх компаній. Наприкінці 2016 року була скасована норма про створення страхового запасу в обсязі 50% від обсягу постачання наступного місяця. Але реформування ще не завершилося і вимагає більш системного підходу.
Як і раніше, залишається низка обмежень, які відлякують іноземних інвесторів, а вітчизняним не дають можливості розвиватися. Насамперед, ідеться про стимулювальне оподаткування. Мотивувальна рента для нових свердловин могла б стимулювати нові буріння, але рішення досі не прийнято.
Другий важливий момент — дерегуляція дозвільної системи, зокрема питання, пов’язані з виділенням землі. Інвестору необхідні зрозумілі та прозорі умови роботи і впевненість у поверненні своїх вкладень. Тоді український ринок природного газу буде йому цікавий.
Що стосується Смарт-Енерджі, то минулого року ми видобули приблизно 209 млн кубометрів газу і 17 тис. тонн конденсату. Цьогоріч ми очікуємо значний приріст. Взагалі вітчизняних газовидобувників держава має на руках носити. Крім забезпечення енергетичної безпеки вони є основними донорами бюджету. За 2016 рік підприємства Смарт Енерджі, наприклад, перерахували до бюджетів різних рівнів приблизно 740 млн грн податків.
— Про які ще цікаві проекти Смарт-Холдингу ми почуємо найближчим часом?
Те, що зараз у центрі уваги — це відкриття в Києві готелю Park Inn, яким буде керувати Rezidor Hotel Group. Вона буде якраз доповненням ансамблю Троїцької площі. Свого часу ми провели її глибоку реконструкцію, побудували підземний паркінг. Навіть отримали подяку від УЄФА за допомогу в організації матчів Євро 2012.
— Коли намічається відкриття готелю?
Я гадаю, перших відвідувачів готель зможе прийняти вже в травні, а офіційне відкриття буде трохи пізніше. Сподіваємося, що готель займе гідне місце в столиці.
— Зараз час кризи, а ви будуєте нові об’єкти.
Ми змушені були добудовувати. У готелі ми закінчуємо свої інвестиції. З огляду на загальну ситуацію в країні й у компанії, ми змушені були зупинити будівництво в останні два роки. Але десь на початку року ми відновили проект і бачимо, що в найближчий місяць усе завершимо.
Зараз більш обмежена кількість ресурсів. Якщо ти щось продаєш, то продаєш дуже дешево. Але якщо щось купуєш, то ти й купуєш дешево. Якщо в тебе є можливість закінчити якісь речі або доінвестувати, то ти розумієш, що сьогоднішня ціна буде найбільш привабливою.
Ми бачимо, що ринок нерухомості потихеньку оживає, є потенціал. Може, ми навіть подумаємо про будівництво бізнес-центру навпроти готелю, у нас є і проект, і фундамент.
— Чи є ще якісь сфери, які вам були б цікаві для інвестицій найближчим часом?
Зараз ми сфокусуємось на наявному портфелі. Тому що час складний, треба підтримати бізнес.
— Я хотів би говорити про Метінвест. Останнім часом із ним трапилася така неприємна історія — сталася експропріація ваших активів на окупованих територіях, якій передувала певна блокада. Наскільки сильно це вдарило по компанії, чи вдалося вам із цим впоратися і як?
Насамперед, хотілося б сказати про блокаду. Це однозначно злочин із боку так званих «активістів», а попросту — злочинців. Багато в чому саме вона призвела до того, що сталося. Так звана «блокада», яка вже підтримується й на державному рівні, негативно вплинула не тільки на економіку Метінвесту, а на економіку всієї країни. Восени ми побачимо плачевні результати.
Для країни загубиться частина валютного виторгу, який іде від металургійних активів. У будь-якому разі, рахунок іде на мільярди. Ці компанії були острівцями, через які ми якраз і були інтегровані з тією територією.
Ми змушені шукати інші рішення, які дозволять ефективно працювати нашому вертикально інтегрованому ланцюжку виробництв.
— Ви змогли замінити постачання з тієї території?
Коксівне вугілля ми зараз купуємо у свого активу в США й на морському ринку. У нас був певний запас і це дозволило нам поки пройти ситуацію більш-менш спокійно, без якихось потрясінь.
— А як бути з Єнакіївським меткомбінатом? Адже він постачав заготовку для ваших підприємств, зокрема, для підприємства в Болгарії.
Будемо купувати на ринку.
— Я так розумію, з вашої реакції, що загалом ви з цим викликом впоралися?
Виклики в нас виникають кілька останніх років постійно. У нас навіть було таке визначення «воєнна логістика». Усе, що їде в бік неконтрольованих територій (НКТ), відразу обростає додатковими витратами. Іноді $10–15 доларів на кожній тонні. Але ми змушені були працювати, підприємства й люди повинні були працювати. Це зарплата, гроші в бюджет, внесок у ВВП. Усе це впливає на курс національної валюти.
Насправді важко переоцінити заслугу тих людей у Метінвесті, які працювали на НКТ, які забезпечували логістику, повністю дотримуючись українського законодавства. Це героїчні зусилля, і тут я не боюся гучних слів.
Зараз досить мало інформації, щоб думати про майбутнє активів на НКТ. Подивимося, як буде розвиватися ситуація. Зараз ці підприємства не працюють. Ми будемо концентруватися на підвищенні поточної ефективності та постараємося всіма доступними способами в межах правового поля врегулювати проблеми. Але багато в чому ті люди, які організували блокаду, зробили для країни ведмежу послугу.
— А хто вони? Це переконані товариші або вони працювали на когось?
Я не знаю. Тут є дуже багато версій. У будь-якому разі в найближчий рік ми будемо пожинати плоди цієї блокади. Там працювали фахівці нашої компанії Метінвест, там працювали українці. Податки підприємства платили до бюджету України.
— А що з вашими кримськими активами?
Кримських активів немає. Ми з них вийшли.
— Виходить, що ви втрачаєте з двох сторін.
Знаєте, червоні прийшли — грабують, білі прийшли — грабують. Куди бідному селянинові податися? Реальність така. Треба не нарікати, а йти працювати, шукати нові можливості. Дуже хочеться, щоб влада намагалася всіма способами захищати бізнес. Будь-який — малий, середній, великий. Наш або закордонний, який працює в Україні.
