Суднобудування – одна з традиційних для України ще з радянських часів галузей машинобудування. Крім важливості як галузі з високою доданою вартістю, суднобудування – ще й ринок збуту для вітчизняної металургії. Попри те, що масштаби галузі непорівнянні з радянськими, говорити про смерть українського суднобудування передчасно.
Про стан галузі, пошук іноземних замовників попри воєнний час, проблему відтоку кадрів і непрості взаємини із силовиками Українські Новини поговорили з генеральним директором найбільшої вітчизняної суднобудівної компанії Smart Maritime Group Василем Федіним.
Які плани Smart Maritime Group на 2019 рік? Чи вдалося вам сформувати портфель замовлень?
На щастя, за минулий рік ми збільшили наші обсяги виробництва у 2 рази. Ми доклали для цього колосальні зусилля. Якщо торік ми зробили 600 млн гривень виторгу, то цьогоріч ми собі поставили амбітну мету збільшити його ще на 200 млн гривень. Я зараз говорю про Херсонський і Миколаївський майданчики компанії. Сьогодні в нас у роботі є два замовлення для голландців, також ми виготовили металоконструкції для чана згущувача (це величезна металоконструкція) для Південного гірничозбагачувального комбінату. У ситуації, коли ми програємо в конкуренції світовим виробникам, ми розглядаємо всі можливості для заробітку грошей і забезпечення трудового колективу роботою. У нас є добрі напрацювання, щоби цьогоріч підписати до 3 контрактів із європейськими замовниками. Багато пунктів договорів уже обговорили, залишилося обговорити деталі, і 3 контракти будуть у роботі.
З якої країни замовники?
Усі 3 замовники з Голландії.
Мається на увазі замовлення на судноремонт?
Ні, це суднобудування. Судноремонт у нас теж є, але в ньому є певні особливості. Річ у тім, що в ремонт ми беремо тільки ті судна, які приходять у порти Херсона або Миколаєва. Туди дуже рідко заходять голландські судна. Якщо подивитися на Чорноморський басейн, то половина суден – російські або офшорні, пов’язані з російськими замовниками, ще половина – турецькі, і дуже-дуже незначна частка – це український замовник. А оскільки ми розташовані на Дніпрі з допустимою осадкою для верфі 6,8 метра, то не можемо прийняти великі морські судна. У цьому проблема, оскільки Голландія, Іспанія, Німеччина оперують або великотоннажним флотом, або суднами річка-море, які до нас просто не дійдуть. Зараз ми якраз будуємо судна річка-море для голландців.
Минулого року було прийнято закон «Про підтримку вітчизняного суднобудування», чи стало вам від цього легше працювати?
Цей проект закону написали ми. На прохання народних депутатів із Радикальної партії. До честі депутатів, вони взяли закон, допрацювали, і тільки завдяки цьому його було прийнято. Якщо подивитися вплив на цього закону, то там усього один пункт. Ми збільшуємо режим переробки з одного року до двох. Однак, це кардинально не вирішить наше питання з обсягом виробництва. Це вирішить питання судноремонту та будівництва суден, строк якого перевищує один рік. Процедурно – так, нам стало простіше. Однак, одним з істотних механізмів, який би створив реальні умови для прориву в галузі українського суднобудування (і не тільки), є запуск експортно-кредитної агенції. Те, про що ми говоримо дуже давно. У 2016 році Президент підписав закон, і за цей час абсолютно нічого не зроблено. Взагалі нічого. Три країни в Європі, які не мають ЕКА – Молдова, Албанія та Україна. З ЕКА українське машинобудування могло б виробляти набагато більше.
Які фінансові показники Smart Maritime Group цьогоріч? Вам вдалося вийти в прибуток?
Прибуток у нас, безумовно, є. Загалом податків і зборів ми заплатили 65 млн гривень за минулий рік. Херсон, на жаль, за останні роки демонструє не дуже добру динаміку. Заводи закриваються, а ми працюємо й робимо внесок в економіку нашого міста.
Раніше у вас були проблеми з правоохоронцями? Як ідуть справи зараз?
Ми продовжуємо відчувати пильну увагу, але це пов’язано не з економікою, а з політикою. Не секрет, що бенефіціаром нашої компанії є опозиційний політик Вадим Новинський. За останні кілька років у нас проведено 7 обшуків на роботі та два в мене вдома. Ситуація межує з комічною: коли людина приходить у мій кабінет і ставить питання: «А що це за папери в кутку?», я відповідаю: «Це під час позаминулого обшуку ви звалили їх у кутку». Нічого кримінального вони, природно, не знайшли. Повірте, якби знайшли, цьому б надали максимального розголосу. А так – пересічний для наших реалій інструмент політичного тиску.
Це коли востаннє пройшов обшук?
Рік тому. Після цього суди… Сподіваюся на якісь зміни…
Ви істотно відчуваєте дефіцит кадрів на ваших верфях?
– Це величезна проблема, але ми з нею зіткнулися набагато раніше, ніж усі інші. Тому що кваліфіковані зварювальники ще 5 років тому поїхали працювати за кордон. Від металургів люди почали їхати тільки зараз. Ми відчуваємо цю проблему вже давно, тому вже трошки до цього адаптувалися – розуміємо, що для того, щоби люди не їхали, ми повинні платити десь 80% від заробітної плати Польщі, Чехії. Кваліфікованим працівникам ми платимо.
Ви не втрачаєте при цьому рентабельність?
Якщо ми не будемо платити гідну зарплату, у нас не буде взагалі нічого. Замовлень просто не буде, адже верф – це, насамперед, люди. У нас кваліфіковані зварювальники, складальники сьогодні отримують у межах 1 тис. доларів. Їх небагато, але вони є. У Польщі вони будуть отримувати десь півтори тисячі. Але, якщо вони будуть працювати в Німеччині, Франції, Фінляндії – це 3,5 тис. євро, і тут, звичайно, ми вже не конкуренти.
У вас є плани щодо інвестицій на цей рік?
Звичайно. Цьогоріч ми плануємо велику програму з придбання зварювального обладнання, придбання нових різальних машин, фарбувального обладнання. Загалом це приблизно 1 млн доларів. Глобально проблема лежить не в площині інвестицій, глобальна проблема лежить у можливості залучати контракти. Це сьогодні питання No1. Можна і знайти інвестиції, і забезпечити гідні зарплати – були б замовлення. А тут із 2014 року в нас великі проблеми. Не горять замовники бажанням…
Через війну?
Тут є кілька чинників. Перший і найголовніший – ви маєте рацію – це війна. Я приїжджаю, наприклад, до Голландії або Норвегії. Ті замовлення, які ми отримуємо, ми отримуємо тільки тому, що з цими замовниками ми працюємо приблизно 13 років. Вони нас знають. Приїжджаю я в будь-яку іншу компанію. Питання: «Звідки ви?», я кажу: «З України». І відразу: війна, корупція… Більше про нас не знають нічого. Міністерства наші – економіки, закордонних справ – нічого не роблять у цьому питанні. Вони це самі визнають. Й ось результат. Півроку тому я зустрічався з однією провідною голландською компанією. Вони нічого не розуміють, що в нас в Україні відбувається. Вони мені кажуть: «Василю, Ви б розмістили замовлення в Сомалі? І ми не хочемо». Вони приїжджали до мене на завод у 2015 році й весь час озиралися. Я їх запитав чому. Вони кажуть: «Нам розповідали, у вас тут автоматники вулицями бігають, танки їздять». Вони бояться. Вони розмістять замовлення, вкладуть гроші. А тут війна, вибори або ще щось, і вони втратять гроші. Якщо ми хочемо розвивати країну, треба переймати досвід інших країн. А вони надають держгарантії.
